Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку.

За метеріалами ZAXID.NET

У Львові 23 грудня презентують книгу «Львів епохи Беків» за редакцією Оксани Заячківської у співпраці з Віолетою Валентовською та Антоном Коененом. Видання розповість про видатних львів’ян науковців медиків – ректора Львівського університету у 1912-1915 рр. Адольфа Бека та Генрикa Бекa (1896-1946).

Адольф Бек (1863-1942) є видатним вченим засновником львівської школи фізіології. Генрик Бек (1896-1946), син професора Адольфа Бека, є випускником медичного факультету Львівського університету, професором Вроцлавського університету, лікарем-гінекологом за фахом та митцем за натурою, документалістом життя Львова, Варшави, Кракова міжвоєнних років та трагічних часів Другої Світової війни.

Генріх Бек був обдарованою людиною і крім високих професійних лікарських вмінь, залишив нащадкам великий мистецький спадок живопису: 1700 акварелі, малюнків олівцем, вугіллям, що є яскравим життєвим «фільмом» про міжвоєнний та воєнний період Львова, Варшави та Вроцлава.

Генрик Бек – талановитий лікар, акушер-гінеколог, працював і викладав в клініках Варшави (1921-1939) і Львова (1939-1942). З 1.02.1946 р. професор, директор клініки акушерства і гінекології Вроцлавського університету. Учасник львівських подій та війни 1918-1920 рр. Від початку Другої світової війни був зв’язаний з обороною Варшави, роботою у військовому госпіталі, відступом на Схід та поверненням до Львова.

Разом з дружиною Генрик у листопаді 1942 р. повертається до Варшави, де він переховується, щоб не потрапити в гетто. Одночасно з Варшавським повстанням вони розпочинають працювати у хірургічному шпиталі, де Генрик швидко стає одним з його керівників. Проте провал Варшавського повстання призвів до переховування у руїнах Варшави впродовж 110 днів.

Ставши одним з Варшавських «Робінзонів Крузо» і страждаючи від голоду та зневоднення, Генрик Бек під псевдонімом доктор Борн продовжував лікарську практику та підтримував моральний дух інших.

Життєвий і науковий шлях родини Беків тісно переплетений з історією Львова, проте залишається мало відомою широкій громадськості. Їх праця є зразком наукової та життєвої жертовності для сучасних львів’ян.

Книга є спільним проектом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (Україна), Ягеллонського університету (Краків, Польща), Радбоуд університету Неймегена (Нідерланди). Вона має на меті допомогти відродити у всій повноті контекстів постаті Адольфа і Генрика Бек. Через їх особисті історії життя книга привертає увагу до здобутків наукового медичного середовища у світову науку.

Поект презентують 23 грудня о 15.00 годині в Палаці Потоцьких.

Lekarze z Ukrainy, by pracować w Polsce, podobnie jak inni obcokrajowcy muszą nostryfikować dyplom, zdać egzamin z języka polskiego oraz Lekarski Egzamin Państwowy i odbyć 13-miesięczny staż w ramach wolontariatu. Jest wyjątek od tych reguł – absolwenci medycyny posiadający Kartę Polaka lub małżonkowie obywatela Polski mogą uzyskać płatny staż podyplomowy.
– Dzięki polskiemu pochodzeniu miałem pensję stażysty, to dużo ułatwiało – mówi nam Nazarij Koziar, lekarz kierujący SOR-em w Zagłębiowskim Centrum Onkologii – Szpitalu Specjalistycznym im. Sz. Starkiewicza w Dąbrowie Górniczej.

Dr Wojciech Domka, prezes Okręgowej Rady Lekarskiej w Rzeszowie, zaznacza, że wymogi wobec lekarzy ukraińskich dotyczące LEK i tzw. uznania dyplomu są takie same jak te, które musi spełnić nawet obywatel polski wracający do kraju po ukończeniu studiów lekarskich na Ukrainie. Nie jest zatem istotne obywatelami jakiego kraju są lekarze, ale jaki poziom wiedzy i umiejętności posiadają – i to jest sprawdzane, nim otrzymają zgodę Izby na wykonywanie zawodu.
Regulamin nostryfikacji przeprowadzanej np. w Śląskim Uniwersytecie Medycznym (SUM) w Katowicach precyzuje, że Rada Wydziału dokonuje analizy m.in. programu studiów odbytych w macierzystej uczelni kandydata i w przypadku stwierdzenia różnic wymaga zdania brakujących egzaminów w formie testowej. Opłata nostryfikacyjna w 2016 r. wynosiła w SUM 2696 zł.
Jak mówi nam doktor Stepan Lysak (właśnie zdał PES), pracujący w Lesku absolwent Tarnopolskiego Państwowego Medycznego Uniwersytetu, nostryfikujący dyplom w 2009/2010 r. w SUM w Katowicach, uczelnia rygorystycznie sprawdzała wiedzę, choć sam nie dopatrzył się niedoborów programowych.
– Zdawałem egzamin z chorób wewnętrznych, chirurgii, medycyny opartej na dowodach naukowych, a moja żona – z psychiatrii, chorób wewnętrznych, medycyny opartej na dowodach naukowych – opowiada.
Pracujący na Podkarpaciu inny lekarz (zastrzegł nazwisko – red.) dodaje, że według jego wiedzy, generalnie zdawalność wspomnianych egzaminów w Polsce wśród ukraińskich lekarzy wynosi poniżej 30 proc.
Cała procedura nostryfikacji – jak ocenia Stepan Lysak – zajmuje od 6 miesięcy do 12-24 i więcej. Wiąże się dodatkowo z kosztami tłumaczeń dokumentów, podróży, zamieszkania, kosztami wizowymi, koniecznością wnioskowania o wizy, stania w kolejkach po wizy itd., co może wymagać wydatków sięgających 10 tys. zł.
Potem egzaminy – z polskiego i LEP
W międzyczasie trzeba, co oczywiste, udowodnić znajomość języka. W 2016 r. do egzaminu z języka polskiego przed Naczelną Izbą Lekarską przystąpiło 163 cudzoziemców, w tym 83 z Ukrainy. Egzamin składa się z dwóch części zawierających treści o charakterze medycznym: pisemnej i ustnej.
– Część pisemna to dyktando oraz pytania testowe potwierdzające zrozumienie tekstu. Druga część to sprawdzenie umiejętności w gabinecie lekarskim, gdy w rolę pacjentów z określonym przypadkiem chorobowym wciela się komisja egzaminacyjna – informuje rzecznik prasowy NIL Katarzyna Strzałkowska. Lekarski egzamin językowy w 2016 r. zdało 129 osób, w tym 65 z Ukrainy.
Z danych przekazanych nam przez Centrum Egzaminów Medycznych w Łodzi wynika, że wśród osób, które przystępowały do LEP/LEK w latach 2008-2017, było 197 lekarzy z obywatelstwem ukraińskim. – To zaledwie 6,2 promila zdających w tym czasie – mówi prof. Mariusz Klencki, dyrektor CEM, nawiązując do zadanego przez nas pytania o przypuszczalną faktyczną skalę obecności lekarzy z Ukrainy na polskim rynku pracy. 142 zdających Ukraińców (72%) uzyskało pozytywny wynik egzaminu (niekoniecznie za pierwszym razem).
Staż i rezydentura – radź sobie
Po LEK pora na staż podyplomowy. Dla lekarza z Ukrainy bez związków z Polską szansą na jego odbycie jest wolontariat. – Cały rok nie otrzymujesz żadnego wynagrodzenia, wykonujesz te same czynności, co każdy stażysta będący obywatelem polskim – jeden z lekarzy opisuje położenie, w jakim się znajdował.
Stepan Lysak dopowiada, że aby legalnie przebywać na terytorium Polski, przez czas 13 miesięcy stażu lekarz ukraiński musi posiadać “jakieś zezwolenie”. Wizy w takich celach i na taki termin nie są wydawane. – Pozostaje karta czasowego pobytu, ale trzeba posiadać pieniądze na życie. Jest sposób – rachunek w polskim banku z odpowiednią kwotą; musi cię wesprzeć rodzina – podsumowuje.
Po stażu ukraińskiemu doktorowi, który miałby zastąpić wakat po emigrującym polskim, jest już nieco łatwiej. Otrzymuje w NIL prawo wykonywania zawodu i może już leczyć, po uzyskaniu od wojewody zezwolenia na pracę, z tym że dotyczy ono konkretnej placówki. – W tej sytuacji obcokrajowcom jest na rękę to, że brakuje lekarzy w całej Polsce i pracę można znaleźć – dzieli się uwagami inny lekarz mieszkający i pracujący na Podkarpaciu.
Ale co, jeśli chciałby – jak polscy koledzy – być specjalistą? – W praktyce szukasz małego szpitala powiatowego, gdzie będziesz zatrudniony na etacie. Otrzymujesz wynagrodzenie, a kursy specjalizacyjne odbywasz w większym ośrodku. Dyrektorowi, żeby cię zatrudnił na etat, obiecujesz, że wrócisz jako specjalista i będziesz pracować w tym szpitalu – mówi w oparciu o doświadczenia własne nasz rozmówca.
Doktor pracujący w Lesku dodaje od siebie, że po pięciu latach pracy ukraińscy lekarze mogą starać się o stały pobyt: – Po otrzymaniu stałego pobytu już można pracować w oparciu o różne formy zatrudnienia, nie potrzeba więcej zezwoleń na pracę. Po 5 latach również można wnioskować o nadanie obywatelstwa polskiego.
Według danych Naczelnej Izby Lekarskiej w Polsce prawo wykonywania zawodu uzyskało dotąd dokładnie 291 lekarzy z Ukrainy. Można ich spotkać m.in. w Wojewódzkim Szpitalu im. Św. Ojca Pio w Przemyślu. Tam spośród ok. 300 lekarzy 10 jest obywatelami Ukrainy, 3 ma Kartę Polaka.
Dyrektor naczelny placówki Piotr Ciompa przypuszcza, że na większe niż dotąd zainteresowanie pracą w Polsce lekarzy z Ukrainy nie ma co liczyć. – Są kraje pod tym względem dla nich bardziej atrakcyjne niż nasz – jak można sądzić – np. Republika Czeska, która aktywnie pozyskuje lekarzy z Ukrainy. Jedna z agencji pracy działająca wśród lekarzy we Lwowie zachęca do podjęcia pracy w Czechach, rozdając ulotki z hasłem “nostryfikacja dyplomu łatwiejsza niż w Polsce”. Nie sądzę, by tak pisali bezpodstawnie – mówi dyrektor.
Jak dodaje dr Wojciech Domka, lekarze z Ukrainy deklarują w rozmowach, że Polska jest krajem dobrym do życia i rozważaliby możliwość przeprowadzki oraz podjęcia pracy. Jednak kiedy uzyskują dokładne informacje o zarobkach, systemie pracy, dyżurach, wymaganiach pracodawców – zmieniają zdanie.
– Przy obecnych wynagrodzeniach wątpię, by do Polski przybyło wyraźnie więcej lekarzy z Ukrainy. Są kraje w Unii Europejskiej, gdzie procedura nostryfikacji jest dużo lżejsza, szybsza i tańsza, a i wynagrodzenie, przeliczając w euro, jest wyższe niż w Polsce. Mam dużo znajomych, którzy właśnie dlatego emigrując z Ukrainy, wybrali inne kraje – rozważa Stepan Lysak.
Przypomina, że w Polsce główną barierą dla młodych lekarzy z Ukrainy wcale nie są egzaminy, ale wydatki na procedury urzędowe i utrzymanie. – Sam staż podyplomowy to wydatek rzędu 20 tys. zł koniecznych, by utrzymać się przez rok – oblicza.
Mówią, że i tak warto
Kto zatem z lekarzy zdecyduje się na przyjazd z Ukrainy? Głównie ci, którzy stawiają na rozwój zawodowy lub nie mają co liczyć w swoim kraju na dobrą pracę. – Proszę sobie wyobrazić warunki pracy i wyposażenie szpitali podobne do tych, jakie było w Polsce wiele lat temu, to jest inny świat, świat poza Unią – podaje jeden z powodów emigracji i poszukiwania pracy w Polsce doktor Koziar.
– Wszystko jest do pokonania. Retrospektywnie patrząc na moją trudną drogę, mogę powiedzieć, że było ciężko, ale i warto w 100 procentach – podsumowuje w rozmowie z nami swój kilkuletni pobyt w Polsce lekarz z Podkarpacia.
I on jednak nie uważa, by Polska była szczególnie atrakcyjnym krajem dla lekarzy ukraińskch. Dodaje: – Od lipca 2017 roku mają skasować wizy dla Ukraińców. Może wtedy będzie nieco łatwiej. Zobaczymy.

Piotr Wróbel
Więcej informacji w miesięczniku “Rynek Zdrowia”

Czytaj więcej na http://praca.interia.pl/news-lekarze-z-ukrainy-tylko-nieliczni-do-nas-przyjada,nId,2409565

За матеріалами ZAXID.NET

У судинне відділення Львівської обласної клінічної лікарні 59-річна жителька Бродівського району самостійно прийти не могла, вона практично не ходила. Ноги пані Галину не слухались з двох причин. Перша: у неї є надмірна вага. З’ясувати, скільки саме важить пацієнтка (що дуже важливо, передусім, для анестезіолога) лікарям так і не вдалося, бо не було відповідної ваги. Найбільша, яку знайшли у лікарні, показувала максимум 160 кг, але для хворої вона була недостатньою. Тож лікарі припускають, що пацієнтка важить десь під 200 кг.

Друга причина: на кожному стегні у жінки були просто гігантські пухлини. На лівій нозі розміром 40х25 см, на правій – 20х15 см. Вони заважали жінці ходити, а відсутність руху автоматично призводила до зростання маси тіла.

Третя операція у цьому році. А чи остання?

«Пухлини на ногах почали рости кілька років тому, – розповіла ZAXID.NET хвора. – Та я до лікарів не зверталася, бо мені соромно було. А пухлини ставали все більших розмірів й діти наполягли, аби я їхала на консультацію до Львова».

У лікарні після обстежень жінці поставили діагноз: слоновість обох кінцівок, пухлини обох стегон.

Слоновість – це хронічне потовщення шкіри та підшкірної жирової клітковини, що супроводжується різко вираженим застоєм лімфи. Це захворювання нерідко виникає у людей, які перенесли оперативні втручання, під час яких було видалено частину лімфатичних вузлів, що призвело до порушень лімфатичного відтоку. Та ця пацієнтка не перенесла жодної операції , а до слоновості і виникнення пухлин, за словами лікарів, призвела надмірна маса тіла.

Пані Галину терміново почали готувати до операції. Її призначили на вівторок, 5 вересня 2017 року. До складу операційної бригади увійшли судинний хірург, професор Ігор Кобза, судинні хірурги Тарас Кобза, Олег Зубенко і анестезіолог Роман Михальчук.

Ця складна операція тривала всього годину. За словами професора Ігоря Кобзи, вона не є для бригади хірургів складною, бо вони, як кажуть, вже мають набиту руку. Це вже третя операція з видалення великих пухлин у цьому році. Першу операцію з видалення пухлини вагою 15 кг судинні хірурги Львова провели наприкінці березня цього року. Це була дуже ризикована операція, бо медичних протоколів оперування таких пухлин нема. Колеги з інших областей України та й навіть з-за кордону не могли поділитися досвідом, бо таких оперативних втручань не проводили. Під час операції могла бути велика крововтрата, адже кожен сантиметр пухлини мав свою судинку. І рана після видалення пухлини таких розмірів доволі велика, погано заживає, бо виділяється лімфа і вона постійно волога.

Але хірурги мусили ризикувати, бо така велика пухлина могла переродитися у саркому. І жінці нікому було допомогти. Операція, на щастя, пройшла успішно, без ускладнень.

Під час другої операції пацієнтці видалили пухлину вагою 10 кг. Пухлина, яку видалили пані Галині, менша, вона, за словами судинного хірурга Тараса Кобзи, важить 7 кг. Її відправили на аналіз, але за попередніми даними – це лімфоліпома.

Найбільша мрія – самостійно ходити

Учора пані Галину з реанімації перевели у загальну палату. Вона на милицях вже походила трішки по палаті. Їй ще непросто, важко, боляче, але лікарі змушують жінку вставати, ходити, щоб уникнути утворення тромбів. Під час руху краще циркулює кров і швидше загоюються рани. Пацієнтка ще не зовсім відійшла від першої операції, а вже мріє про другу. Їй здається, що коли заберуть пухлину з другої ноги, вона нарешті повернеться до звичного життя. Головне для неї, знову самостійно ходити.

«Такі оперативні втручання для нас вже не належать до розряду складних, але важко таких хворих виходжувати вже після операції, – каже Тарас Кобза. – Рани погано заживають, непросто хворого з такою вагою підняти з ліжка і змусити ходити, але це слід робити. Операцію на другій нозі ми пані Галині проведемо, але після того, як заживе рана на вже прооперованій нозі».

Судинні хірурги просять громадян, які мають схожі проблеми, не затягувати візит до лікаря і не чекати, поки пухлина виросте до великих розмір. Невеликі пухлини легше оперувати й сама операція є менш травматичною для пацієнта.

Мабуть, судинним хірургам невдовзі доведеться робити четверту операцію з видалення пухлини великих розмірів. Коли ми виходили з судинного відділення, то побачили під кабінетом ординаторської молоду жінку років 40, яка також має надлишкову вагу, а пухлина на лівій нозі досягала майже до п’ятки.

Наказ про впровадження платних медичних послуг у кардіологічному відділенні та обласній консультативній поліклініці КНП ЛОР «ЛОКЛ»

Рамка цифрової компетентності працівника охорони здоров’я – це важливий інструмент для впровадження освітніх ініціатив і формування державної політики, спрямованої на підвищення рівня цифрової грамотності, практичного використання засобів і сервісів цифрових технологій фахівців медичної сфери різних напрямів та категорій. 

Документ містить опис та структуру цифрових компетентностей, що визначають обсяг знань, умінь і практичних навичок, необхідних для ефективного використання в роботі сучасних досягнень інформаційних технологій. 

Рамку підготували: Міністерство охорони здоров’я України у співпраці із Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством освіти і науки України та Національною службою здоров’я України за сприяння Проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я».

«Презентація і практичне застосування рамки цифрової компетентності працівника охорони здоров’я на практиці означає підвищення професійних стандартів, створення навчальних програм для майбутніх та практикуючих медичних і фармацевтичних працівників. Також рамка сприятиме оцінюванню і самооцінюванню, заповнюючи прогалини та підвищуючи цифрові навички. Як результат відбудеться покращення якості надання послуг та функціонування системи в цілому – от і виконання домашнього завдання з євроінтеграції», – говорить заступниця міністра з питань цифрового розвитку Марія Карчевич.

«Ми будуємо найзручнішу цифрову державу в світі. Для цього потрібно, щоб українці мали розвинуті цифрові навички. Саме тому ми створили та затвердили концепцію розвитку цифрової грамотності, розробили регіональні концепції з розвитку цифрової грамотності, адаптували європейські фреймворки DigiComp 2.1 та 2.2, створили Рамку цифрової компетентності, яка була схвалена Кабміном до 2025 року. Окремо – для підприємців, держслужбовців, освітян та молодих підприємців. А сьогодні – й для працівників охорони здоров’я», – додає заступник міністра з питань європейської інтеграції Міністерства цифрової трансформації України Валерія Іонан. 

Рамку рекомендовано для посадових осіб, які формують державну політику у сфері охорони здоров’я, розробників професійних стандартів та кваліфікаційних характеристик, укладачів навчальних програм закладів освіти та закладів підвищення кваліфікації, членів атестаційних комісій. Реалізація цього документа – важливий крок втілення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, Концепції розвитку цифрових компетентностей та Концепції розвитку електронної охорони здоров’я.

Проект «Автошколи для осіб з інвалідністю»

Зміни в тарифах на платні послуги в КНП ЛОР “ЛОКЛ”

Наказ від 5 липня 2023 року: